Вперше про ліфт писав римський архітектор Вітрувій, посилаючись у свою чергу на Архімеда, який побудував підйомний апарат, імовірно, ще в 236 році до н. е.

Перший електричний ліфт був запатентований в 1861 році все тим же Отісом. Перший електричний пасажирський ліфт з рейковим механізмом був виготовлений німецькою фірмою Siemens Halske в 1880 році.

Він піднімався на висоту 22 метри за 11 с. Перший електричний ліфт фірми «Отіс» був змонтований в одному з нью-йоркських хмарочосів у 1889 році. З тих пір проблема підйому більше не стримувала зростання будівель вгору. Наприкінці XIX століття з’явилися лебідки с канатоведучими шківа, це були лебідки з подвійним обхватом шківа.

 

Класифікація ліфтів

Пасажирські ліфти. Для перевезення людей. Також допускається перевезення вантажів, якщо загальна маса пасажирів з вантажем не перевищить вантажопідйомності ліфта.

Лікарняні. Ліфти для лікувально-профілактичних установ. Використовуються для транспортування хворих, в тому числі на лікарняних транспортних засобах (каталках, інвалідних візках) з супроводжуючим персоналом (як правило, ліфтером).

Вантажопасажирські. Для транспортування людей та вантажів. Має збільшену площу підлоги і розмір дверей. В наш час[Коли?] дані ліфти називаються «Пасажирськими».

Вантажні. Для транспортування вантажів, матеріалів та устаткування.

Вантажні з провідником. Для транспортування вантажів та супроводжуючих їх осіб.

Вантажні без провідника. Для транспортування тільки вантажів. Обладнуються зовнішнім управлінням, переміщення людей в цих ліфтах не допускається.

Вантажні малі. Використовуються як правило в ресторанах і кафе (для підйому продуктів харчування), бібліотеках, складах і т. д. Вантажопідйомність, як правило, від 5 до 300 кг. Підйом людей на них категорично заборонено.

Промислові. Для встановлення в будівлях з запиленим, що містить агресивні гази, вибухо- і пожежонебезпечним навколишнім середовищем та для небезпечних виробництв.